Василь Стус — видатний український поет, правозахисник, перекладач і громадський діяч. Його ім’я стало символом незламності духу, боротьби за свободу слова і права людини в умовах радянського тоталітарного режиму.

Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка, Вінницької області, у селянській родині. Його батьки, прагнучи кращої долі, переїхали до Донецька, де Василь виріс і здобув освіту. Закінчив Донецький педагогічний інститут (нині Донецький національний університет імені Василя Стуса) за спеціальністю «українська мова і література». Ще під час навчання почав писати поезії, сповнені філософських роздумів та болю за долю України.

Василь Стус був одним із найактивніших учасників українського дисидентського руху. Він протестував проти політичних репресій, русифікації та порушень прав людини. Його статті, листи та виступи викривали несправедливість радянської системи. Через свою позицію Стус зазнав переслідувань. У 1972 році його вперше заарештували та засудили на п'ять років таборів суворого режиму і три роки заслання. У 1980 році його знову засудили, цього разу до 10 років таборів і 5 років заслання. Він загинув у таборі в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року за нез’ясованих обставин.

Стус написав понад 250 віршів. Його поезії пронизані глибокими морально-етичними роздумами, болем за долю рідного народу, боротьбою за свободу. Серед його відомих збірок — «Зимові дерева», «Палімпсести».

Посмертно Василь Стус був реабілітований у 1991 році. Його творчість отримала заслужене визнання, а сам він став символом нескореності українського народу. У 2005 році йому посмертно присвоєно звання Героя України. На честь Василя Стуса названо вулиці, школи, університети, зокрема Донецький національний університет, що переїхав до Вінниці після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Василь Стус є взірцем сили слова і незламності духу, його спадщина надихає українців донині.